Браслет із меандровим орнаментом. Мізинська стоянка

Кераміка трипільської культури (орнаментована кераміка)

Біноклеподібна посудина з розкопів В. Хвойки:

Золотий гребінь з кургану Солоха. Кінець V – початок IV ст. н.е.

Золота пектораль з кургану Товста могила. IV ст. до н.е.

Херсонес Таврійський. Сучасний вигляд.

Збруцький ідол.

Софійський собор у Києві (перша половина ХІ ст.).

Спасо-Преображенський собор у Чернігові. 1036 р. Сучасний вигляд.

Успенський собор Києво-Печерської лаври. 1073–1078 роки.

Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві. 1108–1113 роки. Сучасний вигляд.

П’ятницька церква в Чернігові. Кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.

Вишгородська ікона Богородиці

Свенська ікона Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерським

Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору в Києві. Перша половина ХІ ст.

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія:

Родина князя Святослава Ярославича. Мініатюра з «Ізборника». 1073 р.

Успенський собор у Володимирі. 1160 р. Сучасний вигляд.

Церква святого Пантелеймона поблизу Галича. Кінець XII ст. 

Холмська ікона Богородиці. ХІІ ст.

Дорогобузька ікона Богородиці:

Вівовт

Свидригайло

Верхній замок у Луцьку. Друга половина XIV – XV ст.

Кам’янець-Подільська фортеця. XIV–XVI ст.

Хотинська фортеця. ХІІІ–XVI ст.

Замок Паланок (Мукачівський замок). XIV–XVII ст.

Вірменський собор у Львові. 1363 р.

Покровська церква-фортеця в с. Сутківцях. 1476 р.

Ікона Богородиці з пророками з церкви у Підгородцях.

Ікона святого Юрія Змієборця із с. Станилі поблизу Дрогобича

Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі. 1502 р.

Ансамбль Успенської церкви у Львові: церква Успіння. 1591–1629 роки; вежа Корнякта, 1573–1578 роки; каплиця Трьох Святителів. 1578 р.

Каплиця Трьох Святителів. Сучасний вигляд:

Церква Успіння та вежа Корнякта. Сучасний вигляд:

Церква Успіння та вежа Корнякта. Фото 1900–1905 роки ХХ ст.:

Будинок Корнякта:

Чорна кам’яниця:

Острозький замок. Кругла (Нова) вежа. Кінець XVI ст.

Ікона «Успіння Богородиці». 1547 р. О. Горошкович.

Мініатюри Пересопницького Євангелія. 1556–1561 роки.

•Мініатюра Пересопницького Євангелія. Євангеліст Йоан з Прохором

•Мініатюра Пересопницького Євангелія. Євангеліст Матвій

•Мініатюра Пересопницького Євангелія. Євангеліст Марко:

Євангеліст Лука. Гравюра з львівського «Апостола». 1574 р.

Василь–Костянтин Острозький

і федоров

Смотрицький Герасим

Дмитро Вишневецький

Портрет Петра Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622 р.

Петро Сагайдачний. Народився в с. Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині. Навчався в Острозькій академії. Брав участь у численних походах козаків. У 1618 р. повів козацьке військо разом з поляками на Москву. Похід закінчився Деулінським перемир’ям. З ініціативи Сагайдачного в 1620 р. було відновлено ієрархію православної церкви, митрополитом стає Йов Борецький. Допомагав полякам у Хотинській війні 1621 р. де був смертельно поранений.

Заслуги гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного:

• Упорядкування козацького війська

• Дипломатичний хист

• Участь у тогочасній європейській політиці

• Підтримка православної церкви

Тарас Федорович

Козацький отаман кримськотатарського походження. Реформував козацьке військо, посиливши роль кавалерії. Кошовий отаман Війська Запорозького нереєстрового (1629),керівник антиурядового козацько-селянського повстання 1630 року,вдале проведення якого змусило поляків скласти "Пункти для заспокоэння Руського народу" 1632.

Повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила):

• 1630 р.

• Здобуття повстанцями Корсуня;

• Перехід на бік повстанців більшості реєстровців;

• 20 травня 1630 р. "Тарасова ніч";

• Укладення Переяславської угоди 1630 р.

Причини повстання:

• Суперечності між реєстровцями і нереєстровцями;

• Запровадження нового загальнодержавного податку;

• Конфлікти на релігійному ґрунті.

Петро Могила. Народився в сім’ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет. Навчався у Львівській братській школі, Замойській академії. Брав участь у битві під Хотином. Згодом постригся в ченці. З початку XVII ст. архімандрит Києво-Печерської лаври, 1632–1647 рр. – митрополит Київський і Галицький. У 1632 р. домігся від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії. Восени 1631 р. заснував Лаврську школу, незабаром цю школу було об’єднано з Київською братською, і з 1632 р. постає Києво-Могилянська колегія. Автор богослужбової книги «Требник» (1646 р.).

Михайло Рогоза

діяч Православної, а згодом Руської Унійної Церкви у Речі Посполитій, 1-ий Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі, який увійшов в історію також і через своєю участь у Берестейській унії як один із її організаторів.

Іпатій Потій

державний та релігійний діяч Речі Посполитої, клірик православної (до 1596) та греко-католицької церков (з 1596). Стоїть біля витоків української греко-католицької церкви, 2-ий Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі[1] (26 вересня1599 — 18 липня 1613).

Йов Борецький

український православний церковний діяч, полеміст, письменник. Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1620–1631). Ректор Львівської братської школи, перший ректор Київської братської школи. Представник шляхетського роду Борецьких гербу Голобок[4]. Народився у Бірчі, Руське воєводство. Духовний та політичний наставник Петра Могили. Опонент Руської унійної церкви, вестернізації та єзуїтів на українських землях Речі Посполитої[5]. Помер у Києві. Приєднаний до лику святих в УПЦ КПу 2008-му році[6].

13. Ансамбль Кафедрального костелу у Львові: каплиця Боїмів. 1609–1617 роки.

Ансамбль Кафедрального костелу у Львові:

Центральний вхід в Кафедральний собор:

••••Каплиця Боїмів:

Іллінська церква в Суботові. 1653 р.

Друга картинка:Богданова церква в Суботові (робота Тараса Шевченка):

Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. 1679–1689 р.

Покровський собор у Харкові. 1689 р.

Замок у Підгірцях (Львівська обл.). 1635–1640 роки.

Богдан Хмельницький(за гравюрою В. Гондіуса)З 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло в Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України – Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. У 1654 році в Переяславі уклав військовий союз із Московським царством. Після підписання Віленського російсько-польського перемир’я 1656 р. переорієнтувався на союз зі Швецією та Османською Портою, убачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Портрет князя Криштофа Збаразького. Після 1622 р.

Ікона «Покров Богородиці» (з портретом гетьмана Богдана Хмельницького). Перша половина XVIII ст.

Іван Богун

Український військовий і державний діяч, козацький полководець часу Хмельниччини, полковник. Наказний гетьман в битві під Берестечком Виступав проти підписання Березневих статтей 1654 з Московським царством.

Іван Виговський

український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні (1657-1659), Великий гетьман Руський[1] (1658—1659). Представник православного шляхетського роду Виговськихгербу Абданк.

Павло Тетеря

український дипломат, військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької державиПравобережної України (1663–1665). До 1648року був писарем ґродського суду у Володимирі, 1649 — писар (канцлер) Переяславського полку Гетьманщини, із 1653 — переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у березні 1654 року для оформлення Переяславської угоди. Ставши гетьманом, проводив політику на скасування унії Україниіз московським монархом. Секретар короля[7], полоцький стольник. Зять гетьмана Богдана Хмельницького.

Іван Брюховецький

український військовий, політичний і державний діяч, дипломат. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1663—1668). Жертва політичного убивства.

Юрій Хмельницький

український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини(1659–1663). Князь України-Русі під протекторатом Османської імперії (1677—1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Петро Дорошенко

Гетьман Правобережної України . У 1668 р. гетьман обох боків Дніпра. Разом з армією турецького султана Мохаммеда IV в 1672 р. пішов походом на Галичину, цього ж року підписав Бучацький догові р. У 1669 р. намагався досягти протекторату Туреччини. Зрікся булави 1676 р.

Іван Сірко

український полководець, подільський шляхтич, козацькийватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січій усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок.

Дем’ян Многогрішний

Коли Петро Дорошенко залишив Лівобережну Україну, він залишив наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного.

Многогрішний погодився на повернення під владу московського царя за умови виведення московських залог з українських міст.

Тож 9 березня 1669 року на Генеральній раді в Глухові Дем'яна Многогрішного було проголошено гетьманом. Тоді ж було підписано Глухівські статті між Московією та Україною.

Умови Глухівських статей:

• московські воєводи залишалися лише в 5 містах без права втручатися у місцеве самоврядування;

• козацький реєстр - 30 тис.;

• наймане військо - 1 тис. компанійців;

• Збір податків покладався на старшину;

• гетьману заборонялося вступати у відносини з іншими державами;

• ускладнювався перехід селян до козацького стану.

Напрями діяльності Дем'яна Многогрішного:

• прагнення об'єднати українські землі (домігся, щоб Київ із передмістями залишився у складі Лівобережної України);

• зміцнення гетьманської влади, послаблення козацької старшини;

• прагнення подолати промосковські настрої серед старшини;

• прагнення до особистого збагачення.

У 1672 році Дем'яна Многогрішного було заслано до Сибіру.

Іван Самойлович

У 1672 році відбулася Генеральна військова рада в Козацькій діброві. На ній було обрано гетьманом Івана Самойловича, а також укладено новий договір з Московією - Конотопські статті.

Обмеження влади гетьмана (порівняно з Глухівськими статтями, які бралися за основу):

• гетьман втрачав право вислати послів до інших держав без указу царя та Старшинської

• заборонялося підтримувати зв'язки з Дорошенком;

• гетьманові заборонялося самостійно позбавляти посад старшину, карати без згоди Старшинської ради або вироку військового суду;

• козацькі посли втрачали право брати участь у переговорах московського і польського урядів, якщо справа була пов'язана з Україною.

Гетьман Іван Самойлович:

• припинив скликати Генеральну військову раду;

• започаткував бунчукове товариство (привілейована група козацької еліти, до якої входили сини старшини);

• сприяв зростанню старшинського землеволодіння;

• утримував наймане військо;

• надавав своїм синам найвпливовіші посади (прагнув зробити гетьманську владу спадковою);

• протидіяв спробам запорожців здобути політичну незалежність;

• прагнув об'єднати Лівобережну та Правобережну України під своєю булавою;

• орієнтувався на Москву;

• негативно ставився до Туреччини й Польщі;

• став фундатором Троїцького собору Густинського монастиря під Прилуками.

У 1687 році російська армія на чолі з Василем Голициним рушила у Кримський похід, який виявився невдалим. У невдачі звинуватили Самойловича, який багато критикував Голицина. Тож у липні 1687 року Івана Самойловича заарештували і відправили до Сибіру. Гетьманом став Іван Мазепа.

Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696–1701 роки.

Бані Георгіївської церкви в Києві:

Оборонна синагога в Жовкві. 1692–1698 роки.

Ікона «Вознесіння Христове» з іконопису церкви Воздвиження Чесного Хреста . Скит Манявський. Й. Кондзелевич.

Гравюра «Іван Мазепа серед своїх добрих справ». І. Мигура. 1706 р.

Іван Мазепа. Навчався в Києво-Могилянські колегії та єзуїтській колегії у Варшаві. Перебував у Німеччині, Італії, Нідерландах. У 1687 р. гетьман Іван Мазепа підписав з Московією Коломацькі статті, у 1689 р. брав участь у Другому Кримському поході разом із князем Василем Голіциним. У 1692 р. придушив виступи Петра Іваненка (Петрика). В 1702–1704 рр. придушив повстання Семена Палія на Правобережжі, і до 1709 р. Правобережжя перебувало під контролем Івана Мазепи. Продовжував формувати козацьку еліту (значкові товариші); докладався до будівництва соборів і церков. З ініціативи гетьмана Києво-Могилянська колегія отримала статус академії (1701 р.). У роки Північної війни 1708 р. перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ. Цей крок гетьмана Московія в особі царя Петра І розцінила як зраду. Було знищено столицю гетьмана місто Батурин та зруйновано Чортомлицьку Січ.  Після Полтавської битви (1709 р.) змушений був залишити територію України. У 1710 р. помер у м. Бендерах.

1687 р. - Після усунення від влади І. Самойловича гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Мазепа (1687 - 1708 рр.), який підписав нову українсько-московську угоду на основі Глухівських статей.

Коломацькі статті 1687 року ще більше обмежили автономію України: гетьман не мав права без дозволу царя позбавляти посад козацьку старшину, а старшина - переобирати гетьмана, гетьманському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, московські війська на чолі з воєводою вводилися до гетьманської резиденції - м. Батурина.

Визначальна риса внутрішньої політики І, Мазепи - прагнення об'єднати землі Правобережжя, Лівобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній гетьманській державі зі збереженням козацького устрою. На початку гетьманування І. Мазепа вважав, що може втілити свої задуми у союзі з Московською державою, тому брав участь у зовнішньополітичній діяльності царя Петра I (1682 - 1725 рр.).

1689 р. - Українські козаки на чолі з І. Мазепою разом з московськими військами взяли участь у Другому кримському поході. Однак величезні витрати на спорядження козацького війська й невдале завершення походу загострили внутрішнє становище в Україні.

1704 р. - війська І. Мазепи за наказом московського царя допомогли уряду придушити національно-визвольне повстання 1702 - 1704 рр. а Правобережжі, очолене полковником Семеном Палієм. (Правобережжя разом з Лівобережжям на певний час опинилося під владою І. Мазепи).

Із часом І. Мазепа зрозумів згубність відносин України з Московією й почав таємні переговори зі Швецією. Він вирішив скористатися Північною війною (1700 - 1721 рр.) між Росією та Швецією за вихід до Балтійського моря для відродження незалежності України.

1708 р. - Шведські війська почали похід на Москву через українські землі, І. Мазепа уклав договір зі шведським королем Карлом XII:

• Гетьманщина мала стати незалежною державою й повернути всі загарбані Московією землі;

• шведський король зобов'язувався захищати Гетьманщину й надавати військову допомогу;;

• І. Мазепа призначався довічним князем України, він і старшина зберігали свої права й вольності;

• гетьман зобов'язувався передати шведам на час війни міста Мглин, Стародуб, Гадяч, Полтаву і Батурин.

Московський цар Петро I звинуватив І. Мазепу у зраді й наказав переобрати гетьмана, зруйнувати гетьманську резиденцію Батурин, захопити й зруйнувати Запорозьку Січ.

27 червня 1709 р. - Поразка шведсько-українського війська. Призвела до краху планів І. Мазепи щодо здобуття незалежності України.

Утікши з-під Полтави до Молдови, яка перебувала під владою Туреччини, І. Мазепа помер у Бендерах.

Перемога Росії в Північній війні призвела до зростання її міжнародного авторитету, але одночасно, сприяла ще більшому обмеженню автономії України.

Після смерті І. Мазепи гетьманом в еміграції було обрано Пилипа Орлика (1710 - 1742 рр.), який уклав угода з козацькою старшиною під назвою "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького". Конституція визначала державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами:

• Україна проголошувалася незалежною від Росії та Польщі, Україна визнавалася республікою, де гетьманські повноваження обмежувалися на користь старшині;

• законодавча влада мала належати Генеральній раді, виконавча влада - Генеральній старшині, судова влада - Генеральному суду;

• державною релігією оголошувалося православ'я.

Українські історики вважають Конституцію П. Орлика першою конституцією не тільки в Україні, а й у Європі. Тридцятирічна діяльність П. Орлика в еміграції сприяла поширенню в Європі ідеї незалежності України, однак намагання гетьмана відновити єдність української держави зазнали невдачі через несприятливі внутрішньо- та зовнішньополітичні умови.

П.Полуботок

Наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724рр) Проводив активну діяльність за відновлення козацьких порядків. Власник легендарного скарбу Полуботка.

К.Гордієнко

кошовий отаман Запорозької Січі, гетьман дубоссарський (з 1714 року), військовий і політичний діяч, який попри особисту неприязнь до Івана Мазепи[1] уклав воєнний союз із Мазепою і Гетьманщиною у війні проти Петра I. Створив та очолив Кам'янську Січ. До 1728 р. очолював Олешківську Січ, сподвижник та співавтор Конституції Гетьмана Війська Запорозького Городового Пилипа Орлика.

Пилип Орлик

українськийполітичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар (1702–1709), гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710–1742), поет, публіцист. Представник шляхетськогороду Орликів (чеського походження), що користалися гербом «Новина». Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який є першою українською Конституцією, фактично — козацьким суспільним договором.

. Кирило Розумовський. У 1750 р. російська імператриця Єлизавета затвердила на гетьманство Кирила Розумовського, однак лише у 1751 р. гетьман прибуває до Глухова, де старшинська рада обирає його гетьманом. До складу Гетьманщини відходять Запорозька Січ і Київ. Протягом 1760–1763 рр. провадилася судова реформа, наслідком якої Гетьманщина мала перетворитися з військової на цивільну державу. Гетьман провадив реформи в армії та освіті; почав розбудовувати Батурин, де планував відкрити університет. У 1763 р. імператриця Катерина ІІ отримала прохання старшини закріпити гетьманство за родом Розумовських. Це було однією з причин ліквідації гетьманства (1764 р.).

Увага! Кирило Розумовський - останній український гетьман!

Причини відновлення гетьманства у 1750 р.:

• прагнення козацької старшини, яка наполегливо просила відновити гетьманство;

• невдоволення українців економічною та внутрішнєю ситуацією в Гетьманщині;

• можлива віна з Пруссією;

• потреба у використанні економічно-стратегічного потенціалу України у війні з Туреччиною.

Імператриця Єлизавета висунула кандидатом на гетьманство молодшого брата свого чоловіка - Кирила Розумовського.

Задля відновлення автономії України Кирило Розумовський:

• отримав під свою владу Київ та Запорозьку Січ;

• почав відбудову Батурина (повернено статус столиці Гетьманщини) та Глухова;

• військова реформа (полки стали регулярними, козаків одягнули в уніформу);

• судова реформа (не була втілена в життя);

• фінансова реформа;

• розширив права козацької старшини;

• обмежив сваволю російських чиновників.

У 1654 році з'явилися укази, які обмежували владу гетьмана. Наприклад, він втрачав право призначати полковників.

Кирило Розумовський намагався установити спадкоємне гетьманство. Тож наприкінці 1763 року на Старшинській раді було схвалено 23 пункти, які стали основними у чолобитній до імператриці.

У 1764 році Кирило Розумовський зрікся гетьманства.

Феофан Прокопович

український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець — гуманіст, ректор Київської академії (1710—1716); архієпископ Псковсько-Великолуцький та Нарвський[ru] (1718—1725), Великоновгородський[ru] (1725—1736).

Петро Калнишевський

визначний український державний, культурний та релігійний діяч, кошовий отаман Війська Запорозького Низового (1762, 1765–1775). Кавалер Ордену Андрія Первозванного. Політичний в'язень Російської імперії.

Олекса Довбуш

український опришок, найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах.

М.Залізняк

керівник гайдамацькогоповстання (1768–1769 років), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман.

І.Гонта

сотник надвірної міліції магната Францішека Салезія Потоцького, керівник українського гайдамацького руху, один з очільників Коліївщини — повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, що вибухнуло 1768 року на землях Правобережної України, що входила в ті часи до складу Речі Посполитої.

Григорій Сковорода. Філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог. Працював викладачем етики та поетики в Харківському та Переяславському колегіумах. На його думку, людина може стати щасливою, пізнавши самого себе, а в житті варто займатися тим, що людині природно відповідає. Автор творів «Сад божественних пісень», збірник байок «Басни харковскія». Пісню Сковороди «Всякому городу нрав і права» використав І. Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка».  Йому належить вислів: «Світ ловив мене, але не спіймав».

А.Ведель

український композитор, диригент, співак, скрипаль.

Березовський Максим Созонтович

український композитор, диригент, співак. Автор духовних концертів та опери «Демофонт», а також першої української симфонії. Класик європейської музики.

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський

композитор, співак і диригент українського походження, жив та творив в С.-Петербурзі (Р.І.), автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Мав значний вплив на подальший розвиток і російської класичної музики.

Григорович-Барський Іван Григорович

український архітектор, представник пізнього козацького бароко (рококо). Народився у Літковичах[а], походив із купецького роду Григоровичів-Барських, брат мандрівника Василя Григоровича-Барського. Навчався у Києво-Могилянській академії. Працював інстигатором та, ймовірно, виконував обов'язки міського архітектора[1][б]. Також був депутатом Київського магістрату та батьком 15 дітей. Автор багатьох сакральних та цивільних споруд Києва (фонтан Самсон (1748—1749), Покровська церква (1766), церква Миколи Набережного (1772—1775), Козельця(Собор Різдва Богородиці, будинок полкової канцелярії) та інших міст та містечок України. В його пізній творчості помітний перехід до класицизму. Помер у Києві.

Картина «Дівчина з Поділля». В. Тропінін

Собор святого Юра у Львові. 1746–1762 роки.

Андріївська церква у Києві. 1747–1757 роки.

Покровська церква в Києві. 1766 р.

Троїцький собор у Новомосковську. 1773–1778 роки. Майстер Я. Погребняк.

Успенський собор Почаївської лаври. 1771–1783 роки.

Скульптурна група святого Юрія Змієборця на фасаді собору святого Юра у Львові. Скульптор Й. Пінзель

Ратуша в Бучачі. 1751 р.

Палац Кирила Розумовського в Батурині. 1799–1803 роки. Сучасний вигляд.

Ковнір Степан Дем'янович

Архітектор

український архітектор 18 століття, майстер українського бароко. Підданий Києво-Печерської лаври[1], автор багатьох споруд її архітектурного комплексу.

Іван Котляревський. У 1812 р. під час російсько-французької війни сформував український козацький полк. У 1817 – 1821 рр. директор Полтавського театру. Із 1818 р. брав участь у діяльності полтавської масонської ложі «Любов до істини». 1798 р. виходить перша частина «Енеїди» Котляревського (перший твір нової української літератури). Створив п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-Чарівник».

Пантелеймон Куліш. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства (1846 р.), за участь у діяльності якого був заарештований. У 1858–1863 рр. у Петербурзі редагував український журнал «Основа». Автор першого історичного роману «Чорна рада». Створив українську абетку («кулішівка»).

Гладкий Йосип Михайлович

Основні результати

Зображення

останній кошовий отаманЗадунайської Січі (з 1827-го), наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор.

М.Костомаров

М.Гулак

український науковець (математик, історик, філософ, літературознавець), правознавець, громадський і політичний діяч, публіцист, перекладач.