Cardset

«Як душа їх душі, підіймавсь

Він тоді многі рази

До найвищих піднебних висот

І вітхнення, й екстази.

І на хвилях бурхливих їх душ

У дні проби і міри

Попадав він із ними не раз

У безодню зневіри.

Та тепер його голос зомлів

І погасло вітхніння,

І не слухає вже його слів

Молоде покоління.»

«По безхмарому небі плила

Меланхолія тьмяна,

І тремтіло шакалів виття,

Мов болючая рана.

Затремтіло щось людське, м’яке

В старім серці пророка,

І понизила лет свій на мить Його дума висока.

Чи ж все буть йому кар вістуном

І погрозою в людях?

І, мов хоре, голодне дитя,

Щось захлипало в грудях.»

«Сорок літ я трудився, навчав,

Весь заглиблений в тобі,

Щоб з рабів тих зробили народ По твоїй уподобі.»

«Ні, не правда, що з гордощів я

Розпочав своє діло!

Тільки бачачи люд у ярмі,

Моє серце боліло.»

«І зневірився люд, і сказав:

"Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Чого ще ждать? І доки?"

І покинули ждать, і бажать,

І десь рваться в простори,

Слать гінців і самим визирать

Поза ржавії гори.»

«Голосистий Датан перепер

Ось якую ухвалу:

"Хто пророка із себе вдає,

І говорить без зв’язку,

І обіцює темній юрбі

Божий гнів або ласку,—

Хто до бунту посміє народ

Накликати, до зміни

І манити за гори, настріть Кінцевої руїни,—

Той на пострах безумцям усім

Між отсим поколінням

Най опльований буде всіма

І побитий камінням".»

«Ось між чільними вже Авірон

Червоніє з досади,

А середнім щось шепче Датан,

Лихий демон громади.»

«І упав він лицем до землі: "Одурив нас Єгова!" І почувся тут демонський сміх, Як луна його слова.»

«А що ти усумнивсь на момент

Щодо волі моєї,

То, побачивши сю вітчину,

Сам не вступиш до неї».

«Та ось стихло, лиш води дзюрчать,

Мов хтось хлипає з жалю,

З теплим леготом запах потяг

З теребінт і мигдалю.

І в тім леготі теплім була

Таємничая мова,

І відчув її серцем Мойсей:

Се говорить Єгова.»